БІЛОКУРАКИНСЬКИЙ ПОРТАЛ

Інформаційно-розважальний сайт
селища Білокуракине Луганської області


Білокуракинський анекдот

Газета "Білокуракинський портал" (формат PDF)

(для завантаження газети натисність на посилання і зачекайте 40-50 секунд)

19.05.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №1    26.05.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №2
02.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №3    09.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №4
16.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №5    23.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №6
30.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №7    07.07.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №8
14.07.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №9    21.07.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №10
28.07.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №11    04.08.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №12
11.08.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №13    18.08.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №14
25.08.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №15    01.09.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №16
08.09.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №17   


Перейти на повний архів газети "Життя Білокуракинщини" >>

Перейти на повний архів газети "Білокуракинський портал" >>


Інформація до новини
  • Переглядів: 32
  • Автор: bkportal
  • Дата: 19-05-2018, 09:31
19-05-2018, 09:31

Мітинг-реквієм: Пам’ятаємо! Перемагаємо!

Категорія: Публікації / Життя Білокуракинщини

8 травня біля храму Святих Царствених Страстотерпців увечері зібралося багато жителів селища, щоб взяти участь у свічковій ході, присвяченій Дню пам'яті та примирення. Хоч все далі відходять грізні і важкі роки Другої Світової війни, але не згасає пам'ять про тих, хто віддав своє життя і захистив рідну землю від ворогів.
Керівництво та гості району, делегації організацій та установ району, громадськість зі свічками у руках формують колону, попереду неї школярі Білокуракинської ЗОШ №1. Настоятель Свято-Тихонівського храму, благочинний Білокуракинського церковного округу Сєвєродонецької єпархії, архімандрит Володимир розповідає історію свічки та очолює колону.
Від храму колона учасників, як данину пам’яті жертвам Другої світової війни, рухається вулицею Паркова, Алеєю Слави і направляється до меморіального комплексу «Скорботна мати». Повсюди звучать прізвища загиблих героїв, яким не судилося дожити до цього дня.
Могили! Скільки їх лишилося на дорогах війни. В них лежать ті, хто вже ніколи не погляне на цей світ. Вони вже ніколи не притиснуть до грудей посивілої голови старенької матері чи дружини, ніколи не піднімуть на руки сина чи доньку. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що вели війну справедливу. Перемогли тому, що відстоювали право на життя. Дорогою ціною дісталася нам перемога.
Всього за період Другої світової війни були призвані більше 9 тисяч жителів Білокуракинщини, а ті, що залишилися в тилу, - працювали по-фронтовому. Білокуракинці свято шанують пам'ять та пишаються своїми героїчними земляками. Перемога дісталась нам ціною величезних жертв та страждань. На фронті загинуло близько 6 тисяч наших воїнів-земляків. За мужність та відвагу, проявлені в боях проти нацистських окупантів та в тилу ворога, близько 5 тисяч білокуракинців були удостоєні високих державних нагород.
Інформація до новини
  • Переглядів: 36
  • Автор: bkportal
  • Дата: 19-05-2018, 09:03
19-05-2018, 09:03

Із вдячністю за Перемогу

Категорія: Публікації / Життя Білокуракинщини

Днями за ініціативою депутатів районної ради від політичної партії «Наш край» та народного депутата С.Шахова делегація у складі голови районної ради К.І.Бондаренка та голови районної організації політичної партії «Наш край» І.Д.Малика відвідала учасників Другої Світової війни, бойових дій, ветеранів, які проживають на території Білокуракинського району. Делегація вручала подарунки у вигляді продуктових наборів учасникам Другої світової війни, бойових дій, ветеранам до 73-ої річниці Перемоги від Білокуракинської районної організації політичної партії «Наш край».
На території Білокуракинської селищної ради делегація відвідала учасників Другої Світової війни та бойових дій Василя Івановича Нікіфорова та Софію Андріївну Грінченко. На території Олександропільської громади, де до делегації приєдналися депутат районної ради В.І.Колесник та староста села М.А.Хоружина, не обійшли увагою ветерана Другої світової війни Василя Івановича Лісницького.
Інформація до новини
  • Переглядів: 34
  • Автор: bkportal
  • Дата: 19-05-2018, 09:02
19-05-2018, 09:02

«Дзвони Чорнобиля»

Категорія: Публікації / Життя Білокуракинщини

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенно-економічна катастрофа сучасності: цього дня о 1 годині 23 хвилини на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався потуж¬ний хімічний вибух, що спричинив руйнування, пожежу, утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише територію сучасної України, а й багато країн Європи.
Чорнобильська трагедія торкнулась кожного, нікого не залишила байдужим. У селі Луб'янка проживає два ліквідатори аварії: О.В.Хмеленко та В.І.Гнатенко. Учні Луб’янської ЗОШ І-ІІ ступенів зустрічалися з ними, дізнавалися про трагедію з їхніх вуст. Щорічно у нашій школі відзначається ця трагічна дата, ось і цього року учні 5 класу разом з класним керівником Т.І.Одайською провели усний журнал «Дзвони Чорнобиля», на якому були присутні учні школи. Наприкінці заходу всі учні школи та вчителі запалили свічки пам’яті та вшанували хвилиною мовчання пам’ять всіх жертв цієї трагедії.
Інформація до новини
  • Переглядів: 34
  • Автор: bkportal
  • Дата: 19-05-2018, 08:57
19-05-2018, 08:57

День Перемоги. Вічна слава героям!

Категорія: Публікації / Життя Білокуракинщини

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Пе¬ремоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через горнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани, їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати.
Інформація до новини
  • Переглядів: 32
  • Автор: bkportal
  • Дата: 19-05-2018, 08:55
19-05-2018, 08:55

Відзначили пам’ятні дати

Категорія: Публікації / Життя Білокуракинщини

Днями наша країна відзначила День пам’яті та примирення, а також День Перемоги над на¬цизмом у Другій світовій війні. В кожному селі та місті в ці дні по-особливому б'ються серця дорослих та дітей - з шаною, трепетом, тривогою та радістю водночас. Особлива душевна ат¬мосфера не оминула і мешканців Павлівської та Мирненської сільських рад. Громада прийшла з букетами весняних квітів до пам’ятних знаків та меморіалів, щоб вшанувати безсмертний подвиг загиблих у тяжких боях і тих, хто працював у тилу, подяку¬вати за велику Перемогу та ще раз поклонитися до ніг тим, хто з тих страшних років і до сьогодні не дає нам забути про наше мину¬ле. Працівники сільських клубів та школярі організували чудові концертні програми та масові гуляння, в яких лунали пісні та вірші на воєнну тематику. Окрім участі в офіційних заходах кожен бажаючий завдяки матеріальній допомозі СТОВ АФ «Зоря» та СТОВ «Прогрес» зміг посмакувати смачною польовою кашею та іншими фуршетними стравами, пом’янути всіх загиблих у Другій світовій війні. Дані підприємства вже неодноразово перейма¬ються проблемами громади та надають фінансову підтримку і у благоустрої територій сіл, придбанні пам’ятних вінків, подарункових продуктових наборів для учасників бойових дій та інвалідів війни.
Інформація до новини
  • Переглядів: 47
  • Автор: bkportal
  • Дата: 19-05-2018, 08:50
19-05-2018, 08:50

Білокуракинська громада відзначила 8 та 9 травня

Категорія: Публікації / Життя Білокуракинщини

Пройшла війна стежками долі
Там, де тепер цвітуть сади.
Де хліб росте на мирнім полі,
Війна залишила сліди...

Дем'янівка
8 травня - День пам’яті та примирення. Вшанувати пам’ять померлих прийшли жителі сіл Дем’янівка та Шовкунівка. За¬палили поминальні свічки та пройшли вулицею до пам'ятника. Староста С.О.Панченко та ди¬ректор Демянівської школи В.А.Шипілов розповіли про героїв краю. Вшанували помер¬лих хвилиною мовчання.
А з самого ранку наступного дня в Дем'янівці відчувалося свято Перемоги. Музика лунала у кожному куточку сіл, прекрас¬ний настрій не покидав упродовж дня. Відзначення річниці Пере¬моги у Другій світовій війні біля пам’ятника загиблим односель¬цям розпочали мітингом, який відкрив староста сіл Дем'янівка та Шовкунівка С.О.Панченко, а учні Дем’янівської ЗОШ про¬довжили своїм виступом. Всі присутні вшанували полеглих хвилиною мовчання. Свято продовжили у Дем’янівському СБК святковим концертом. У концертній програмі взяли участь: фольклорний колектив «Струмочок», танцювальний колектив «Дем'яночка», вихованці дитячого садочка, учні школи, дует та солісти. Ведучими кон¬церту були завідуюча бібліотеки-філії №6 А.О.Мирошниченко та Л.М.Гринько. Після закінчення концерту всі мали змогу пола¬сувати смачною кашею. Увечері відбулася святкова дискотека. За допомогу у проведенні свята хотілося б подякувати базовому підприємству СТОВ «Зоря» в особі директора М.Г.Ведмеденка, приватним підприємцям: В.Г.Гринько, Т.І.Бабак, В.І.Заєць, Д.А.Федоренко та Білокуракинській селищній раді.
Інформація до новини
  • Переглядів: 196
  • Автор: bkportal
  • Дата: 16-05-2018, 23:51
16-05-2018, 23:51

ПРО РЕМОНТ ДОРІГ В СЕЛИЩІ АБО НАВІЩО ВИСОКІ ТОПОЛІ В БІЛОКУРАКИНЕ

Категорія: Публікації / Статті

Тополі в Білокуракине, на яких можна вішати
Нещодавно бачив, як в Білокуракине на одній із вулиць ремонтували дорогу місцеві комунальники (керівник Дзюба О.М.). Хоча працювали, скоріше за все, якісь підрядники, але за договором із "Комунсервісом". Так от, проводився ямковий ремонт автодороги, але асфальт вони укладали в ями після того, як пройшов дощ. Відповідно, на самій дорозі ще стояли чималенькі калюжі, які автодорожники намагалися "видути" спеціальним пристроєм, а потім заливали смолою і засипали туди асфальтову суміш. Але повністю "видути" воду з ям у них не виходило, і, відповідно, асфальт укладався фактично у воду.
По вулиці йшов якийсь місцевий житель і побачив таку роботу автодорожників. Він був в повному шоці.
- Та чи ви довбойоби?!! - підійшовши ближче, не стримуючи своїх емоцій, вигукнув цей чоловік. - Що ж ви, підараси, робите? Хто ж так асфальт кладе?!!
Чоловік лаявся, матюкався, плювався, хапався за голову. Але на нього ніхто не звертав особливої уваги. Він продовжував емоційно висловлювати свої думки і відношення до такого ремонту автодороги.
- Ідіоти!! Дураки! Та такий же асфальт і місяця не протримається!.. Довбойоби, блядь!.. В сраку собі подуйте, суки!! За людські гроші - і таку хуйню роблять!!!
Він ще кілька хвилин поматюкався і пішов геть. А автодорожники продовжували класти асфальт в ями з водою, як наче так і треба...
До речі, трохи пізніше біля автодорожників з'явився і сам керівник "Комунсервісу" Дзюба О.М., який чудово бачив, як кладеться асфальт. Але, як видно, не робив жодних зауважень працюючим, і вважав, мабуть, що все робиться правильно. Асфальт має кластись саме у воду!
Кажуть, що такий ямковий ремонт робиться лише на один рік, а потім треба знову дорогу ремонтувати. Але ж, якщо класти асфальт у воду, то він протримається в кращому випадку пару місяців. Та це мало турбує місцеву владу. Бо, якщо є погані дороги, завжди буде необхідність їх ремонтувати. І це досить вигідна справа. Бо кожного року необхідно буде вишукувати кошти для чергового ямкового ремонту дороги. А значить, буде привід і можливість частину грошей вкрасти, і при цьому деякі люди будуть забеспечені роботою, а деякі отримають непогані відкати. Отакий собі бізнес!
Інформація до новини
  • Переглядів: 170
  • Автор: ThereseLabbe632
  • Дата: 7-05-2018, 13:38
7-05-2018, 13:38

ПРО ТРУПНИЙ ЗАПАХ В ЗАПЛАВІ РІЧКИ БІЛОЇ

Категорія: Публікації / Статті

Якщо ви раптом будете проходити чи проїзджати по заплаві річки Білої неподалік випаленої місцевими паліями землі і почуєте трупний запах - не дивуйтесь і не хвилюйтесь! - Це нормально!. Просто в деяких рівчаках разом з очеретом живцем згоріли дикі птахи та тварини - фазани, бобри, видри... Зараз їхні обуглені тільця лежать на спекотному сонці і розкладаються.. Тому і стоїть трупний запах ледь не біля кожного рівчака...
Отакі наші люди - добрі і хазяйновиті... Завжди палять хмиз разом з очеретом, травою та птахами і тваринами. А головне - люблять природу та живих істот в заплаві річки Білої...

Глас Народу
Інформація до новини
  • Переглядів: 53
  • Автор: bkportal
  • Дата: 5-05-2018, 23:35
5-05-2018, 23:35

Гілка бузку

Категорія: Публікації / Оповідання

У наших місцях, ніби на замовлення до 9 Травня розпускається бузок. Ідеш по селищу, що по саду, якого тільки немає - звичайний, персидський, угорський, китайський - бузкові, білі, рожеві, червоні важкі грона звисають із-за парканів, колихаються, коли повіє вітерець, наче руками привітно махають, зустрічаючи зайд у хвірток , запруджують запашним ароматом сквери. І на саме свято в центральному парку, де з року в рік проходять урочистості і спалахує Вічний вогонь, на гранітному постаменті «Скорботної матері», заваленому горою тюльпанів, троянд, гвоздик, теж найбільше бузку. Кладу свою гілку і я. А поки йду в штовханині святково причепуреного люду туди, де з самого рання гримлять з репродукторів бойові марші, ворушу в пам'яті минуле, зіткнувшись подумки з тими, хто наближав перемогу, хто виніс на собі весь тягар лихоліття, хто відстояв мені і таким же післявоєнним пацанам життя.
Пригадується й інше, як галасливою юрбою вивуджували з річечки Нагольної наші і чужі пробиті заіржавілі каски, гвинтівки, патронні ящики, як в ярах, лісосмугах і Картамишанському лісі знаходили боєприпаси, як довго ховав у сараї шкіряну офіцерську сумку з цілком боєздатним «Вальтером» і сигнальним ліхтариком «Даймон» (згодом пістолет відібрав батько), як грав з дітворою у «війну», і те, чому перестав. Це вже після того, як мужики під вечір на ряднину принесли з луку щось закривавлене, мертве і безформне, зовсім не схоже на нерозлучного мого дружка-заводилу, білявого Льоньку, або те, що від нього залишилося. Знайшов, як потім з'ясувалося, протитанкову міну, розряджав, кинувши в багаття, ще й мене підбивав, щоб разом. І я б теж там був, та мати наказала зустріти з череди корову. А Льоньці на ту пору не стукнуло і десяти.
А може, прикидаю, відійшов від тієї «війнушки» трохи раніше, коли прямо з уроку забрали на носилках єгиптянина? Це у нашого історика, високого і худорлявого, трохи глухуватого, прізвисько таке було. У зовнішньому вигляді і справді мав щось єгипетське - темно-кучерявий, смаглявий, - а все ж прізвисько отримав головним чином тому, що був шалено закоханий в ту заморську державу, чи не на кожному уроці до місця і не до місця поминаючи що-небудь з сивих її старожитностей. Ми-то, школярі, не знали, що з Одера носив Ілля Антонович (так звали вчителя) осколок під серцем, а лікарі не бралися оперувати. Загалом, місцева фельдшерка, що прибігла за викликом, колишньому комбату вже не знадобилася.
Інформація до новини
  • Переглядів: 87
  • Автор: bkportal
  • Дата: 5-05-2018, 12:04
5-05-2018, 12:04

ВЕТКА СИРЕНИ

Категорія: Публікації / Життя Білокуракинщини

Ветка сирени (рассказ). Николай Николенко.
В наших местах, будто по заказу к 9 Мая распускается сирень. Идёшь по поселку, что по саду, какой только нет - обыкновенная, персидская, венгерская, китайская - сиреневые, белые, розовые, красные тяжелые гроздья свисают из-за заборов, колышутся, когда дунет ветерок, словно руками приветливо машут, встречая захожих у калиток, запруживают душистым ароматом скверы. И на сам праздник в центральном парке, где из года в год проходят торжества, и вспыхивает Вечный огонь, на гранитном постаменте «Скорбящей матери», заваленном горой тюльпанов, роз, гвоздик, тоже больше всего сирени. Кладу свою и я. А пока иду в сутолоке празднично принарядившегося люда туда, где из самой рани гремят из репродукторов боевые марши, ворошу в памяти былое, столкнувшись мысленно с теми, кто приближал победу, кто вынес на себе всю тяжесть лихолетья, кто отстоял мне и таким же послевоенным пацанам жизнь.
Вспоминается и другое, как галдящей оравой выуживали из речушки Нагольной наши и чужие пробитые заржавленные каски, винтовки, патронные ящики, как в оврагах, посадках и Картамышанском лесу находили боеприпасы, как долго прятал в сарае кожаную офицерскую сумку с вполне боеспособным «Вальтером» и сигнальным фонариком «Даймон» (впоследствии пистолет отобрал отец), как играл с ребятней в «войну», и то, почему перестал. Это уже после того, как мужики под вечер на дерюжке принесли с луга что-то окровавленное, безжизненное и бесформенное, совсем не похожее на закадычного моего дружка-заводилу, белобрысого Леньку, или то, что от него осталось. Нашел, как потом выяснилось, противотанковую мину, разряжал, бросив в костер, еще и меня подбивал, чтобы вместе. И я бы тоже там был, да мать наказала встретить из череды корову. А ведь Леньке на ту пору не стукнуло и десяти.
А может, прикидываю, отошел от той «войнушки» чуть раньше, когда прямо с урока унесли на носилках Египтянина? Это у нашего историка, высокого и худого, чуть глуховатого, прозвище было такое. Во внешнем облике и впрямь имел что-то египетское - темно-курчавый, смуглый, - а все же прозвище получил главным образом потому, что был безумно влюблен в ту заморскую державу, едва ли не на каждом уроке к месту и не к месту поминая что-нибудь из седых ее древностей. Мы-то, школяры, не знали, что с Одера носил Илья Антонович (так звали учителя) осколок под сердцем, а врачи не брались оперировать. В общем, прибежавшая по вызову местная фельдшерица бывшему комбату уже не понадобилась.
^