БІЛОКУРАКИНСЬКИЙ ПОРТАЛ

Інформаційно-розважальний сайт
селища Білокуракине Луганської області


Білокуракинський анекдот

Газета "Білокуракинський портал" (формат PDF)

(для завантаження газети натисність на посилання і зачекайте 40-50 секунд)

19.05.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №1    26.05.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №2
02.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №3    09.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №4


Перейти на повний архів газети "Життя Білокуракинщини" >>

Перейти на повний архів газети "Білокуракинський портал" >>


Назад Вперед
Інформація до новини
  • Переглядів: 89
  • Автор: bkportal
  • Дата: 20-05-2018, 16:41
20-05-2018, 16:41

ІСТОРІЯ ПРО БІЛОГО ВОВКА (історія з життя)

Категорія: Публікації / Оповідання

Історія про білого вовка. Микола Ніколенко, Білокуракине
Єдиний раз я бачив білого вовка в дитинстві. Було мені років 6-7, здається, ходив уже в школу, в якій директорував батько. Жили ми тоді в післявоєнному глухому степовому селі в Білокуракинському районі, що на Луганщині, далеко від шосейної і залізної доріг, електрики, радіо та інших благ цивілізації.
У село ночами забрідали вовки. Пригадується пізній зимовий вечір, лише сопе в колисці молодший братик. Батько в кутку за столом при світлі гасниці згорбився над зошитами, мама на лавочці біля печі штопає мені розірвану штанину, я примостився поруч, слухаю її казки, до яких дуже охочий. В хаті напівтемрява, тепло, в грубці ще не перегоріло, щось потріскує, з піддувала по стінці стрибають червоні відблиски, мирно цокають ходики біля дверей, а за вікном біло-біло від снігу, лютує мороз, повний місяць ліхтариком зависнув над двором і там світло, як вдень.
Раптом в сінях, де ночує наша собака Жулька, чується гавкіт, попискування і легке скреботіння у вхідні двері, ніби кимось наляканий собака проситься до хати. Я підходжу до вікна і завмираю від здивування: посеред двору в місячному сяйві застиг здоровенний білий собака, опустивши голову, так, немов до чогось принюхується на снігу. Потім різко закидає морду до місяця, і чується виття, протяжне і моторошне.
- Собака... чужий собака! - оторопіло кричу я. - І такий величезний!..
Батько з матір'ю вже стоять поряд, теж дивляться у вікно.
- Це не собака, сину, - спокійно пояснює батько, обіймаючи мене за плечі. - Це вовк... Причому досить рідкісний різновид для нашого краю - альбінос. Ну, нічого, я тобі зараз повию, мерзотнику!..
Рвучко крокує до ліжка і зриває зі стіни одну зі своїх двостволок. Мама повисає у нього на руці:
- Заради Всіх Святих, не роби цього, - просить тихо, благаючи. - Може, це той самий, який пощадив Мар’юшку з дитинчам. Кажуть, перевертень...
- Ось і ти туди ж, - докірливо гмикає батько. - Наслухалася бреднів і повірила. А ще вчителька...
Інформація до новини
  • Переглядів: 10
  • Автор: bkportal
  • Дата: 5-05-2018, 23:35
5-05-2018, 23:35

Гілка бузку

Категорія: Публікації / Оповідання

У наших місцях, ніби на замовлення до 9 Травня розпускається бузок. Ідеш по селищу, що по саду, якого тільки немає - звичайний, персидський, угорський, китайський - бузкові, білі, рожеві, червоні важкі грона звисають із-за парканів, колихаються, коли повіє вітерець, наче руками привітно махають, зустрічаючи зайд у хвірток , запруджують запашним ароматом сквери. І на саме свято в центральному парку, де з року в рік проходять урочистості і спалахує Вічний вогонь, на гранітному постаменті «Скорботної матері», заваленому горою тюльпанів, троянд, гвоздик, теж найбільше бузку. Кладу свою гілку і я. А поки йду в штовханині святково причепуреного люду туди, де з самого рання гримлять з репродукторів бойові марші, ворушу в пам'яті минуле, зіткнувшись подумки з тими, хто наближав перемогу, хто виніс на собі весь тягар лихоліття, хто відстояв мені і таким же післявоєнним пацанам життя.
Пригадується й інше, як галасливою юрбою вивуджували з річечки Нагольної наші і чужі пробиті заіржавілі каски, гвинтівки, патронні ящики, як в ярах, лісосмугах і Картамишанському лісі знаходили боєприпаси, як довго ховав у сараї шкіряну офіцерську сумку з цілком боєздатним «Вальтером» і сигнальним ліхтариком «Даймон» (згодом пістолет відібрав батько), як грав з дітворою у «війну», і те, чому перестав. Це вже після того, як мужики під вечір на ряднину принесли з луку щось закривавлене, мертве і безформне, зовсім не схоже на нерозлучного мого дружка-заводилу, білявого Льоньку, або те, що від нього залишилося. Знайшов, як потім з'ясувалося, протитанкову міну, розряджав, кинувши в багаття, ще й мене підбивав, щоб разом. І я б теж там був, та мати наказала зустріти з череди корову. А Льоньці на ту пору не стукнуло і десяти.
А може, прикидаю, відійшов від тієї «війнушки» трохи раніше, коли прямо з уроку забрали на носилках єгиптянина? Це у нашого історика, високого і худорлявого, трохи глухуватого, прізвисько таке було. У зовнішньому вигляді і справді мав щось єгипетське - темно-кучерявий, смаглявий, - а все ж прізвисько отримав головним чином тому, що був шалено закоханий в ту заморську державу, чи не на кожному уроці до місця і не до місця поминаючи що-небудь з сивих її старожитностей. Ми-то, школярі, не знали, що з Одера носив Ілля Антонович (так звали вчителя) осколок під серцем, а лікарі не бралися оперувати. Загалом, місцева фельдшерка, що прибігла за викликом, колишньому комбату вже не знадобилася.
Інформація до новини
  • Переглядів: 2 106
  • Автор: bkportal
  • Дата: 28-09-2017, 10:52
28-09-2017, 10:52

ЯК ТРЕБА ДУРИТИ НАЧАЛЬСТВО (життєва історія)

Категорія: Публікації / Оповідання

Вирішили зварювальники відзначити день народження колеги. І, щоб не спалитись в робочий день, вони набили робу дрантям, прив'язали держак до руки і залишили опудало на висоті четвертого поверху створювати видимість робочого процесу. Вітер дме, держак з електродом гойдається, опудало типу варить - ну а зварювальники бухають. Аж раптом приїздить начальство, дивляться - все нормально, робота йде, зварювальники працюють. І тут від пориву вітру опудало здуває з висоти більше 12 метрів. Все начальство це бачить, всі хапаються за серце, біжать до того, хто впав з висоти. Зварювальник, бачачи це дійство, сам швиденько біжить на місце падіння, викидає опудало геть в кущі, а сам лягає на його місце. Прибігає начальство і бачить - зварювальник встає, обтрушується і каже: "Хєр я туди більше полізу!!!"
Інформація до новини
  • Переглядів: 2 949
  • Автор: bkportal
  • Дата: 29-06-2017, 19:00
29-06-2017, 19:00

ДОРОСЛЕ КІНО НА ПЛЯЖІ РІЧКИ БІЛОЇ АБО ЯК ТРЕБА ЖАРИТИ ЯЙЦЯ - 18+

Категорія: Публікації / Оповідання

Оце кіно було сьогодні на пляжі річки Білої в Білокуракине! Приїхали на пляж на якомусь вітчизняному «Ферарі» москальського виробництва четверо напівтверезих чоловіків - у кожного – пузо, як гарбуз, пики - червоні, розігріті на сонці та з сальним відблиском, очі аж позапливали. Не встигли вони випасти з автівки, як їх потягнуло на подвиги. Всі четверо з розгону забігли на дерев'яний місток, відігнавши дітей, і сиганули у воду - хто пикою вниз, хто ногами, а хто просто ляпнувся своїм пузяком об воду, що аж бризки летіли на обидва береги, обдаючи прохолодою всіх навколишніх відпочивальників, серед яких більшість були діти молодшого шкільного віку.
Поплескавшись у воді із реготом та охолодивши душу й тіло, вони все ж таки пішли під дерев'яний навіс, біля якого стояла їхня "Ферарі", і там вирішили влаштуватись на відпочинок після важкого трудового дня, протягом якого вони, як було видно, добряче встигли попрацювати, прийнявши на груди чималеньку дозу якогось бадьорого напою.
Але вже за пару хвилин одному непосидючому "герою" раптово захотілось залізти на дитячу металеву гірку і спуститись з неї у воду. Та широкопузий дядько явно не врахував деяких нюансів такої своєї задумки, яку він все ж таки реалізував, навіть не встигнувши, як було видно, подумати про її можливі наслідки. Він заліз по сходинках на гірку і відразу, навіть не зупиняючись, сів дупою на металевий спуск... І тут... - Це треба було бачити!!! Ні пером описати, ні словом передати! - Він, як скажений собака, завив і задригався обома половинками своєї чималенької дупи так, як наче сів на розпечену сковорідку!.. І дійсно - так воно й було! Бо відносно гладенький металевий спуск з гірки вниз так розігрівся на спекотному сонці, що до нього не можна було доторкнутись навіть рукою - могли залишитись опіки. А цей напівтверезий одоридло сів на неї величезною дупою в усій своїй красі, та ще й спробував спуститись вниз... Такого навіть в найкумеднішому і найсмішнішому кіно не побачиш!!! Він верещав і звивався, як зміюка від доторку розжареного металу, але все ж таки спустився вниз... І не важливо, що до води було ще якихось два метри (постаралась місцева влада зробити як найкраще - все для людей!!!). І обпечене та вкрай розігріте алкоголем тіло плюхнулось об землю (добре, що внизу був м'який пісок), якимось чином перевернувшись головою вниз вже наприкінці свого тернистого шляху по розпеченій металевій гірці.
Інформація до новини
  • Переглядів: 2 787
  • Автор: NedMandalis4552
  • Дата: 24-06-2017, 08:12
24-06-2017, 08:12

ПОРА ВІДПУСТОК АБО ІСТОРІЯ ПРО ЗАГУБЛЕНИЙ ТЕЛЕФОН

Категорія: Публікації / Оповідання

Літо. Пора відпусток і канікул. Відвідав свою дитину в таборі "Лісова галявина”, гуляли по території і раптом знайшли смартфон. Лежить собі гарненький на стежці, теплий ще, напевно тільки що випав з кишені якого-небудь телепня. Спершу хотіли віднести на охорону, але по дорозі вирішили, що можемо і самі зателефонувати за яким небудь номером, з'ясувати ім'я власника, і повернути телефон за винагороду. Так навіть приємніше.У телефонній книзі було тільки два контакти. "мама і папа". Я натиснув "папа".
- Привіт, синку! - пролунав у трубці густий баритон.
- Вибачте, це не синок. - сказав я. - Ми знайшли телефон, хочемо повернути власнику. Це телефон вашого сина?
- Так, сина. - злегка розгублено відповів співрозмовник на тому кінці. - А як він у вас виявився?
- Кажу ж - знайшли. Гуляли, дивимося телефон лежить. Напевно з кишені випав. Він у вас в якому загоні?
- Хто?
Баритон відверто тупив. "Треба було дзвонити "мама" - подумав я. З іншого боку, мені легко було зрозуміти розгубленість батька, коли з номера дитини дзвонить якийсь незрозумілий мужик. Тому я терпляче повторив.
- Син ваш. В якому він загоні, ви знаєте?
- Він ні в якому не в загоні.
- Він що, вожатий?
- Який вожатий ?! Ви де взагалі цей телефон знайшли ?!
- Тут, на території.
- На якій території?!
Інформація до новини
  • Переглядів: 2 896
  • Автор: bkportal
  • Дата: 14-05-2017, 13:03
14-05-2017, 13:03

ПРИВІТ! ЗАХОДЬ! ВИПИТЬ ХОЧЕШ?

Категорія: Публікації / Оповідання

Один чоловік, житель Білокуракине, розказав сьогодні таку історію.
Він біля свого вікна в кухню прив'язав дерев'яний будиночок для птахів - годівницю, і час від часу підсипав туди якесь зерно чи залишав шматочки хліба, щоб птахи могли прилетіти і поїсти при потребі. І дійсно, горобці, синички та інші невеличкі пташки завжди прилітали, дзьобали зернятка чи крихти, і радували очі людей.
І ось одного разу він побачив на цій годівниці якусь незвичну пташку - придивився - а це папуга! Для природи та клімату Білокуракинщини це, звісно, було неможливо, щоб папуги могли так вільно літати по вулиці. Стало зрозуміло, що він вилетів у когось із клітки і полетів мандрувати вулицями селища. Чоловік спробував піймати пташку. І дійсно, папуга виявився зовсім ручним і спокійно дав себе взяти в руки. Його занесли в квартиру, почали годувати. Було видно, що він голодний і досить зрадів людській увазі. Потім виявилось, що він навіть вміє розмовляти. І перша ж його фраза просто наповал вразила господарів. Папуга на звернення до нього людей "Привіт!" голосно реагував: "Привіт! Заходь! Випить хочеш?"
Причому ця фраза була, як видно, настільки для нього стандартною і звичною, що він її повторював постійно. Відразу можна було здогадатись, хто найчастіше спілкувався із цією пташкою...
Інформація до новини
  • Переглядів: 2 788
  • Автор: bkportal
  • Дата: 7-05-2017, 23:30
7-05-2017, 23:30

УКРАЇНСЬКИЙ ГУМОР

Категорія: Публікації / Оповідання

Молився українець Богу. Бог йому і з'явився:
- Боже! Всі хочуть нас знищити! От як нам далі жити?
- Ось, що я Тобі скажу. Були українці, жили собі з Богом. І напали на них хазари... І де тепер українці, а де хазари? Були потім українці і напали на них половці з печенігами... І де тепер українці, а де половці з печенігами? Були українці і татаро-монголи... І де тепер українці, а де татаро-монголи?.. Були українці і царі... Де тепер українці, а де царі?.. Були українці і большевики... Де тепер українці, а де большевики? Так ось є українці і...
- ... Напали москалі. Що Ти хочеш цим сказати, Боже?
- Ми у фіналі!..
Інформація до новини
  • Переглядів: 2 733
  • Автор: bkportal
  • Дата: 7-05-2017, 00:21
7-05-2017, 00:21

БІЛОКУРАКИНСЬКИЙ АНЕКДОТ

Категорія: Публікації / Оповідання

Потрапляє до Білокуракинського пологового будинку дівчина років 25-и, сама із села Шарівка, і народжує дитину.
- А хто ж батько дитини? - запитують у неї медпрацівники.
- Та Сашко Б. з другої Білокуракине! Високий такий... Ви його не знаєте... - каже вона.
Через місяць знову в Білокуракинському пологовому будинку народжує дитину інша дівчина - років 20-и, тепер вже з Нещеретового. І знову без батька.
- А хто ж батько дитини? - запитують і в неї медпрацівники.
- Та Сашко Б. з другої Білокуракине... Лисуватий такий... Ви його не знаєте... - каже і ця дівчина.
Ще через місяць привозять у пологовий будинок нову дівчину років 17-и - тільки школу закінчила, а вже народжує дитину. Сама із Бунчуківки.
- А хто ж батько дитини? - запитують у неї медпрацівники.
- Та Сашко Б. з другої Білокуракине! Він спортсмен... Ви його навряд чи знаєте... - відповідає їм і ця молода мати.
Медперсонал весь заінтригований, думають-гадають, хто ж він такий - цей Сашко Б. із другої Білокуракине? І як він так встигає їздити по всьому району, невже якусь круту автівку має? Почали одна одну розпитувати, може, хтось знає. Аж тут одна санітарка й каже:
- Ой, та знаю я цього Сашка Б. з другої Білокуракине! В минулому році моя племінниця від нього теж дитину народила... В нього ж спортивний велосипед! Він все літо на ньому катається, весь район об'їздив! І в кожному селі результати залишає..
Інформація до новини
  • Переглядів: 2 988
  • Автор: bkportal
  • Дата: 5-05-2017, 19:00
5-05-2017, 19:00

ПРО ЧУДОВИСЬКО ТА НОВЕ ПОКОЛІННЯ

Категорія: Публікації / Оповідання

Виїжджаю сьогодні на велосипеді з пойми на вулицю Підгірну. Бачу - хлопчики років по 6-7 біля дороги граються. Раптом один із них вскакує, тримаючи в руках палицю і біжить в мій бік з криком:
- Пацани, чудовисько!.. Чудовисько!!!
"Ну, - думаю, - все, капець мені! Це він явно біжить до мене... Та ще й замахується палицею..."
І тут хлопчик різко зупиняється і розчаровано вигукує:
- Ой, та це Серожка!.. Це ж Серо-о-о-ожка!!!
І, розмахуючи в руках палицею, радісно повертається до своїх друзів, з якими він грався...
"Фу-у!.. - думаю. - начебто пронесло... А то хто знає, що в головах нинішніх дітей... Мабуть, моя пика вже настільки впізнавана, що навіть діти її запам'ятали..."
Ось таке у нас нове підростаюче покоління. Добре, хоч камінням не почали закидати...

білокуракинець
Інформація до новини
  • Переглядів: 2 928
  • Автор: bkportal
  • Дата: 13-02-2017, 16:00
13-02-2017, 16:00

ПРО НЯНЕЧКУ ІЗ ДИТЯЧОГО САДОЧКА "БЕРІЗКА" - 18+

Категорія: Публікації / Оповідання

Пам'ятаю, як колись я працював на громадських роботах за направленням Центру зайнятості в дитячому садочку "Берізка". В мої обов'язки входило косити траву, обрубувати дерева та кущі на території дитсадка. Одного ранку, коли я працював із сокирою на подвір'ї, до мене підійшла працівниця дитячого садка, яка мене добре знала ще із часів, коли я був дитиною і ходив до садка, а вона тоді була нянечкою. Але після виходу на пенсію вона продовжила працювати вже звичайною техпрацівницею в тому ж самому дитячому садку і виконувала різні обов'язки. От і в той момент вона, мабуть, отримала вказівку від начальниці піти і проконтролювати, як працює робітник - тобто я. Вона підійшла до мене, і не соромлячись на весь голос почала давати мені поради:
- Та ти не бійся, рубай його нах&й, оте все пи&долиння... А то мене вже тут так за&бали, суки, із-за нього!.. Їб@ш його, їб@ш!.. Щоб не було тут нічого!.. Йоб@на бл@дь х&йня!..
Працівниця вихопила у мене з рук сокиру і сама почала нею рубати бур'ян та обрубувати дерева. При цьому вона так смачно лаялась і так натхненно розмахувала руками, що мені аж стало якось незручно...
Я деякий час ще стояв і дивився, як вона рубає все підряд... Потім вона, змахнувши виступивший піт зі свого чола, віддала мені сокиру, продовжуючи вказувати, що і як треба рубати. І я почав із ще більшою старанністю рубати оте все "пи&долиння", на яке вона мені вказувала...
Отакі нянечки працювали раніше в дитячому садочку і виховували таких дітей, як я... Результат такого "виховання" тепер відомий...
 
ГЛАС НАРОДУ
Назад Вперед
^