На пляж річки Білої 06 червня завезли пісок, бульдозером розгорнули, присипали бур'яни та сміття (щоб не видно було)... Відремонтували очеретяний навіс (перекрили шифером), пофарбували металеву гірку для спуску у воду (хоча від гірки до води кілька метрів).
Сама річка майже повністю заросла травою, залишилась вузенька смуга в пару метрів, де біжить вода. Шлюзи, звісно, закриють, вода підніметься, але бур'ян залишиться і буде лоскотати пуза всім, хто намагатиметься там плавати. Хоча ближче до берега глибина в 1 метр буде в самий раз для дітей!
Обіцяють зробити чудовий пляж!..
Піщаний пляж, літній пивбар для дітей, городи кругом - красо-о-о-та! Романтика!..

В ефірі Першого каналу російського телебачення (ОРТ) 25 травня 2017 року була програма "Давай поженимся. Разведенный дизайнер" (ведуча Лариса Гузєєва). Однією із учасниць (в якості дівчини, що шукає жениха) була уродженка селища Білокуракине, а нині жителька м.Краснодар (Росія) СВІТЛАНА ДОРОФЄЄВА, косметолог, яка раніше в Білокуракине працювала медсестрою в райлікарні.
В програмі чоловік (Олег, м.Краснодар) обирав собі наречену із трьох дівчат, кожна з яких представила свої уміння та приготувала сюрпризи.
Світлана Дорофєєва продемонструвала свої уміння косметолога, прямо в студії провівши процедуру видалення волосся із носа та вух Олега за допомогою розплавленого воску. Під час даної процедури ведуча Лариса Гузєєва не витримала і покинула студію, сказавши, що їй стало зле. Однак сам піддослідний Олег мужньо тримався до кінця. Косметолог Світлана засунула йому в ніс та вуха звичайні олівці для малювання, попередньо змочивши їх у розплавленому воску, а потім, дочекавшись, коли віск застигне, висмикнула їх з голови потенційного жениха, який в кінці ледь не плакав, але робив вигляд, що все добре.
Як розповіла сама Світлана, вона веде здоровий образ життя, дотримується дієти і тримає себе у належній формі, чого вимагає і від свого майбутнього чоловіка.
Врешті-решт у фіналі Олег (44 роки) все ж таки обрав собі в якості нареченої саме білокуракинку 39-річну Світлану, яка вразила його своєю відвертістю та уміннями візажиста-косметолога.

23 травня українці відзначають справді величне й поважне свято – День Героїв. Власне в цей день ми маємо нагоду згадати й вклонитись Подвигу українських козаків, січових стрільців, холодноярівців, упівців, Героїв Небесної Сотні. В цей день маємо можливість наповнитись гордістю за наших предків, які поклали голови у боротьбі за незалежність України. Завдяки їхній жертовності ми можемо вільно дихати й ступати по рідній землі.
День Героїв – це нагода висловити свою щиру вдячність та пошану тим, хто без вагань поклав своє щире синівське серце до ніг Матері-України, чий героїчний чин став прикладом для майбутніх поколінь. Пам'ятаймо: лише той народ вартий власної держави, який береже пам'ять про своїх синів і дочок, що віддали життя за свободу Вітчизни.
Тож хай на нашій рідній землі, освяченій кров'ю Героїв, панують мир і злагода. Бажаю добра Вам і Вашим родинам, а нашій державі – процвітання, сили й слави!

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

 

Білокуракинська районна організація п/п ВО "Свобода"

20 травня на стадіоні "Здоров'я" в Білокуракине був футбольний матч. Перед відкриттям звучав Гімн України. А я в цей час знаходився на городі, та музика лунала досить гучно, її було добре чути аж до вулиці Підгірної. Ну, я, як і потрібно в такому випадку, коли звучить Гімн держави, встав прямо обличчям до прапору України на стадіоні, приклав руку до серця... Аж раптом мій погляд майнув трохи ліворуч. І я побачив, як на одному із сусідніх городів, нагнувшись раком і повернувшись до мене дупою стояла жінка - одна відома в районі сепаратистка і прихильниця луГандонії, і щось там колупалась в землі... Ніфігасє! - думаю, - звучить Гімн держави, а вона навіть не підвелась, навпаки - виставила свою чималеньку сраку догори і нуль емоцій. Я почекав, коли закінчить звучати український славень, потім підняв з землі чималеньку засохлу грудку грязюки і щосили кинув у направлену в мій бік дупу. Нехай знає, стара курва, як треба стояти, коли звучить гімн України!..

добрий білокуракинець

Кажуть, що у зв'язку з блокуванням російських соц.мереж ВКонтакте та Одноклассники.ру, в Україні планують створити альтернативу - нову українську соціальну мережу. Кажуть, що для цього потрібно близько 4-х місяців і кілька мільйонів доларів інвестицій. І цим вже почала займатись команда молодих українських програмістів із західноукраїнських університетів.
І тут в мене виникла ідея: а чому б і нам, східноукраїнським програмістам, не зайнятись цією справою і не створити власну соціальну мережу? Можливо, в майбутньому вона стане не просто альтернативою російським соц.мережам, а взагалі буде однією із найбільш популярних в світі? А це вже чималенькі прибутки! Прикиньте, якщо хтось із білокуракинців долучиться до створення такої соціальної мережі і стане одним із найбагатших людей в Україні (а може і в світі!). А чим ми гірше за інших? В кого які ідеї?

УКРАЇНА, Луганська область, Білокуракине, 18.05.2017 року.

 

В Білокуракинському краєзнавчому музеї 18 травня відбулась виставка українських вишиванок та рушників, приурочена до Всесвітнього дня вишиванки, що відзначається в Україні з 2006 року. На виставці були присутні учні Білокуракинської ЗОШ №1, а також запрошені гості: депутати Білокуракинської районної ради Леонов О.О. та Грибенко Ю.Г., які привітали всіх присутніх зі святом. Діти із захопленням слухали розповідь директора краєзнавчого музею Чайки О.О. про свято вишиванки та про експонати - вишиті сорочки та рушники, представлені білокуракинськими майстринями: Білянською Н.В., Ковальовою Л.О. Вервейко А. Деякі діти, що були присутні на виставці, також долучились до свята, прийшовши у вишиванках, читали вірші, розповідали те, що самі знають про українську вишиванку. Наприкінці для дітей було проведено майстер-клас по виготовленню ляльки-мотанки.

У селі Кочине-Розпасіївка (Білокуракинський р-н., Луганська обл.) дві сестри та брат живуть без паспортів, житла і грошей на існування.
Раніше вони жили з матір'ю, яка про них дбала, але дати їм освіту і оформити паспорти не могла через безгрошів'я.
Після її смерті молоді люди до дорослого життя виявилися не готові. Наймолодшому - 19, старшій сестрі - 22, до цього часу вони не закінчили і восьми класів. Живуть в старому будинку без світла. Житло перейшло у спадок від прабабусі.
Батько Михайла, Маші і Каті загинув понад 10 років тому. Їх мама пішла з життя в лютому 2017 року. Після її смерті діти залишилися наданими самі собі. У всіх трьох ні паспорта, ні атестата про освіту немає. Тому ні офіційно працевлаштуватися, ні отримувати соціальну допомогу від держави ніхто з них не може. На виручку сиротам прийшла сусідка. Жінка зглянулася і дала притулок їм у себе. «Мені просто по-людськи шкода їх, бо у них мама була опорою. Вони приїхали з Луганська. Роботи немає. Ходили по людям, просили допомогти. Їм допомагали грошима, продуктами. Намагалися якось вижити. А коли мама померла 4 лютого, я їх забрала до себе», - розповідає сусідка Тетяна Кондратенко.
«Нормально ми з нею вживаємося. Вона добра, весела. Без неї ми б тут і з голоду померли», - ділиться сирота Маша Вишняк.
Михайло про те, щоб отримати середньо-спеціальну освіту, а потім влаштуватися на роботу навіть не мріє. Каже, роботи в селі все одно немає. А на навчання потрібні гроші. «Є такі, відучилися і сидять вдома. Роботи немає за фахом», - каже сирота Михайло Вишняк.