БІЛОКУРАКИНСЬКИЙ ПОРТАЛ

Інформаційно-розважальний сайт
селища Білокуракине Луганської області


Білокуракинський анекдот

Газета "Білокуракинський портал" (формат PDF)

(для завантаження газети натисність на посилання і зачекайте 40-50 секунд)

19.05.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №1    26.05.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №2
02.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №3    09.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №4
16.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №5    23.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №6
30.06.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №7    07.07.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №8
14.07.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №9    21.07.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №10
28.07.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №11    04.08.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №12
11.08.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №13    18.08.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №14
25.08.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №15    01.09.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №16
08.09.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №17    15.09.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №18
22.09.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №19    29.09.2018 - Газета "Білокуракинський портал" №20


Перейти на повний архів газети "Життя Білокуракинщини" >>

Перейти на повний архів газети "Білокуракинський портал" >>


Інформація до новини
  • Переглядів: 104
  • Автор: bkportal
  • Дата: 5-05-2018, 23:35
5-05-2018, 23:35

Гілка бузку

Категорія: Публікації / Оповідання

У наших місцях, ніби на замовлення до 9 Травня розпускається бузок. Ідеш по селищу, що по саду, якого тільки немає - звичайний, персидський, угорський, китайський - бузкові, білі, рожеві, червоні важкі грона звисають із-за парканів, колихаються, коли повіє вітерець, наче руками привітно махають, зустрічаючи зайд у хвірток , запруджують запашним ароматом сквери. І на саме свято в центральному парку, де з року в рік проходять урочистості і спалахує Вічний вогонь, на гранітному постаменті «Скорботної матері», заваленому горою тюльпанів, троянд, гвоздик, теж найбільше бузку. Кладу свою гілку і я. А поки йду в штовханині святково причепуреного люду туди, де з самого рання гримлять з репродукторів бойові марші, ворушу в пам'яті минуле, зіткнувшись подумки з тими, хто наближав перемогу, хто виніс на собі весь тягар лихоліття, хто відстояв мені і таким же післявоєнним пацанам життя.
Пригадується й інше, як галасливою юрбою вивуджували з річечки Нагольної наші і чужі пробиті заіржавілі каски, гвинтівки, патронні ящики, як в ярах, лісосмугах і Картамишанському лісі знаходили боєприпаси, як довго ховав у сараї шкіряну офіцерську сумку з цілком боєздатним «Вальтером» і сигнальним ліхтариком «Даймон» (згодом пістолет відібрав батько), як грав з дітворою у «війну», і те, чому перестав. Це вже після того, як мужики під вечір на ряднину принесли з луку щось закривавлене, мертве і безформне, зовсім не схоже на нерозлучного мого дружка-заводилу, білявого Льоньку, або те, що від нього залишилося. Знайшов, як потім з'ясувалося, протитанкову міну, розряджав, кинувши в багаття, ще й мене підбивав, щоб разом. І я б теж там був, та мати наказала зустріти з череди корову. А Льоньці на ту пору не стукнуло і десяти.
А може, прикидаю, відійшов від тієї «війнушки» трохи раніше, коли прямо з уроку забрали на носилках єгиптянина? Це у нашого історика, високого і худорлявого, трохи глухуватого, прізвисько таке було. У зовнішньому вигляді і справді мав щось єгипетське - темно-кучерявий, смаглявий, - а все ж прізвисько отримав головним чином тому, що був шалено закоханий в ту заморську державу, чи не на кожному уроці до місця і не до місця поминаючи що-небудь з сивих її старожитностей. Ми-то, школярі, не знали, що з Одера носив Ілля Антонович (так звали вчителя) осколок під серцем, а лікарі не бралися оперувати. Загалом, місцева фельдшерка, що прибігла за викликом, колишньому комбату вже не знадобилася.
Інформація до новини
  • Переглядів: 82
  • Автор: bkportal
  • Дата: 5-05-2018, 23:32
5-05-2018, 23:32

Відбувся районний фестиваль футболу, присвячений Дню Перемоги

Категорія: Головна / Новини Білокуракинщини

З метою активізації фізкультурно-спортивної роботи в закладах освіти району, популяризації футболу серед учнів 5 травня на спорткомплексі «Здоров`я» відбувся районний фестиваль футболу, присвячений 73-й річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У ньому взяли участь 42 команди шкіл району. Розпочалося свято урочистим звучанням Гімну України, підняттям Державного прапору та привітаннями Білокуракинського селищного голови Сергія Сірика, головних спеціалістів з питань молоді та спорту райдержадміністрації та Білокуракинської селищної ради Миколи Пономаренка та Анатолія Кривулі, директорів шкіл. Всі вони побажали юним спортсменам гарної гри, прихильності фортуни та перемоги.
Інформація до новини
  • Переглядів: 128
  • Автор: bkportal
  • Дата: 5-05-2018, 12:04
5-05-2018, 12:04

ВЕТКА СИРЕНИ

Категорія: Публікації / Життя Білокуракинщини

Ветка сирени (рассказ). Николай Николенко.
В наших местах, будто по заказу к 9 Мая распускается сирень. Идёшь по поселку, что по саду, какой только нет - обыкновенная, персидская, венгерская, китайская - сиреневые, белые, розовые, красные тяжелые гроздья свисают из-за заборов, колышутся, когда дунет ветерок, словно руками приветливо машут, встречая захожих у калиток, запруживают душистым ароматом скверы. И на сам праздник в центральном парке, где из года в год проходят торжества, и вспыхивает Вечный огонь, на гранитном постаменте «Скорбящей матери», заваленном горой тюльпанов, роз, гвоздик, тоже больше всего сирени. Кладу свою и я. А пока иду в сутолоке празднично принарядившегося люда туда, где из самой рани гремят из репродукторов боевые марши, ворошу в памяти былое, столкнувшись мысленно с теми, кто приближал победу, кто вынес на себе всю тяжесть лихолетья, кто отстоял мне и таким же послевоенным пацанам жизнь.
Вспоминается и другое, как галдящей оравой выуживали из речушки Нагольной наши и чужие пробитые заржавленные каски, винтовки, патронные ящики, как в оврагах, посадках и Картамышанском лесу находили боеприпасы, как долго прятал в сарае кожаную офицерскую сумку с вполне боеспособным «Вальтером» и сигнальным фонариком «Даймон» (впоследствии пистолет отобрал отец), как играл с ребятней в «войну», и то, почему перестал. Это уже после того, как мужики под вечер на дерюжке принесли с луга что-то окровавленное, безжизненное и бесформенное, совсем не похожее на закадычного моего дружка-заводилу, белобрысого Леньку, или то, что от него осталось. Нашел, как потом выяснилось, противотанковую мину, разряжал, бросив в костер, еще и меня подбивал, чтобы вместе. И я бы тоже там был, да мать наказала встретить из череды корову. А ведь Леньке на ту пору не стукнуло и десяти.
А может, прикидываю, отошел от той «войнушки» чуть раньше, когда прямо с урока унесли на носилках Египтянина? Это у нашего историка, высокого и худого, чуть глуховатого, прозвище было такое. Во внешнем облике и впрямь имел что-то египетское - темно-курчавый, смуглый, - а все же прозвище получил главным образом потому, что был безумно влюблен в ту заморскую державу, едва ли не на каждом уроке к месту и не к месту поминая что-нибудь из седых ее древностей. Мы-то, школяры, не знали, что с Одера носил Илья Антонович (так звали учителя) осколок под сердцем, а врачи не брались оперировать. В общем, прибежавшая по вызову местная фельдшерица бывшему комбату уже не понадобилась.
^